Оцю свою цікаву повість
    ось так почати б я хотів:
    в нас, українців, принциповість -
    важніша з інших почуттів!

    Коли жили ми під ляхами
    і канчуками вчив нас пан,
    хоч нас шмагали до нестями,
    були перерви між доган.

    Тоді ми жидівню безмозку
    вмивали юшкою як слід...
    За що? Та хоч - за «матку боску»!
    За християнський небозвід!..

    Як стали ми під москалями -
    на довгий та нещасний час, -
    ревіли ми, ревли волами,
    що ясла геть порожні в нас.

    Якщо ж ярмо шмугляло шию -
    жидів ми били залюбки,
    і так спасалі мы Расію,
    що вбиті вщерть були жидки...

    Коли загарбали нас німці
    і скрізь зробили в нас бедлам,
    ми знов-таки пішли на принцип:
    зробили орднунг ми жидам.

    Бо звісно: в них чутливість менша,
    чи навіть геть нема, бува;
    й оскільки юди - унтерменші,
    здали їх в гетто - й на дрова...

    Тепер, коли в нас росіяни
    і Крим забрали, і Донбас,
    ми ладні дати трохи шани,
    щоб пожалів Ізраїль нас;

    але якщо є шанс на теє -
    свій робить вибір весь наш люд:
    юдеїв - вигнати з Юдеї!
    зламати житла в тих іуд!..

    У нас - могутня принциповість,
    ідейність наша - будь здоров!..
    Шо-шо? Ви шо, яка там совість,
    як чуємо жидівську кров!